Приблизно такі думки з'явилися після закінчення Громадської Ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, яке відбулося 01.03.2017. Але остаточно, вони сформувались вчора у вечорі, після того як стало відомо, що те, що отримані тоді пропозиції знайшли своє реальне втілення у реальному листі від імені цієї ради до Першого віце прем'єр-міністра України Кубіва С.І.
Перш ніж розповісти про суть справи дозвольте невеличкий екскурс в історію.
Він продемонструє як люди тоді так саме як і зараз, (хто з найкращих міркувань та турботи про бізнес та навколишнє середовище, а хто з власних меркантильних інтересів) поширював дурню, яка мала перешкодити ініціативам уряду, які в решті решт вирвали людство з середньовічного дикарства та примітивної економіки, та власне створили ту цивілізацію плодами якої ми зараз користуємось.
Отже. В середині 19 сторіччя в Європі та Російський імперії розпочалась, інтенсивне будівництво залізничних колій для впровадження залізничного сполучення між містами та країнами з використанням достатньо новітніх для того часу паровозів. Це були дуже коштовні для того часу проекти тому здебільшого виникали за ініціативи уряду та мали значне бюджетне фінансування (приватні інвестиції також використовувались). Але разом з прихильниками урядових ініціатив, було і не мало супротивників. Вони вважали, що висока вартість таких доріг ніколи не виправдає витрат, тому це фактично викинуті гроші, волали, що це розорить десятки тисяч перевізників, що диліжансами та візами здійснювали вантажні та пасажирські перевезення того часу. Противники запитували, де знайти таку кількість палива, щоб вистачило паровозу? Якщо топити дровами це знищить ліси, якщо вугіллям то власні запаси скоро вичерпаються. Прийдеться купувати вугілля за кордоном за величезні гроші та і внутрішні ціни на вугілля та дрова внаслідок підвищеного попиту звичайно зростуть.
Але найголовнішу шкоду говорили, що залізниця завдасть непрямо по всій економіці адже побачивши потяг, тварини отримають таку психологічну травму, що корови перестануть пастися і це зменшить надої, кури перестануть нести яйця, отруєний димом повітря буде згубний для птахів, будинки поблизу дороги погорять, а зв'язку з тим, що технологія паровозу не достатньо розвинута і трапляються випадки вибуху котлів, то в разі вибуху паровоза - загинуть всі пасажири.
Паровоза боялися, як всього нового. Наприклад, при відкритті залізниці між Петербургом і Москвою проїзд в перші три доби був безкоштовним, тому що все побоювалися на ньому їздити. Зараз це дурня яка не викликає нічого крім сміху, але того часу громадськість була дуже стурбована такими перспективами. Крім простаків які дійсно вірили в ці жахи, були і люди які поширювали такі чутки, тому, що боялися за свій бізнес пов'язаний з вантажними та пасажирськими перевезеннями. Але, залізниці все ж таки побудували і в решті решт від цього виграли всі, навіть перевізники. Адже швидке та відносно не дороге сполучення пожвавило торгівлю та перевезення пасажирів у десятки разів. У перевізників зникла необхідність по кілька тижнів або навіть місяців везти возом одну партію товару, натомість у їх замовників з'явилась потреба замовляти віз по кілька разів на день, щоб доставити товари або пасажирів з залізниці або на залізницю, ліса не врубили вугілля не з дорожчало, адже його стали добувати на багато більше (при цьому воно не скінчилось швидко, а знайшли нові його поклади, покращили технології видобутку), а корови як доїлись так і дояться, кури як неслись так і несуться.
Для чого потрібна була ця історія? Тому, що вона як дві краплі води схожа з "бурею в стакані" яку підняли певні представники бізнес кіл в Громадської Ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України щодо проекту Постанови КМУ «Про затвердження вимог до суб'єктів господарювання щодо приймання електронних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги)». Це достатньо невелика за розміром Постанова (лише 2 сторінки) і її загальний зміст полягає у тому, щоб зобов'язати кожного суб'єкта господарювання який безпосередньо реалізує свої товари або послуги споживачам поетапно до 1 січня 2020 року встановити на підприємстві термінали для безготівкового розрахунку. Така ініціатива добре перекликається з п. 2 ст. 17 ЗУ "Про захист прав споживачів" відповідно до нього "Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України". Нібито, що тут поганого? Один законодавчий акт наповнює реальним змістом інший, бізнес отримують спрощений облік проданих товарів та додаткові кошти з безготівкових рахунків споживачів, споживачі зручну форму розрахунків а також хоча б якийсь документ, що підтверджує факт купівлі товару та суму сплачену за нього, держава цивілізований безготівковий ринок.
Але саме в цьому позитиві і є основний зміст чому ніби не погана ініціатива зустрічає такий шалений спротив, адже цивілізований безготівковий ринок потягне за собою контроль за рухом безготівкового капіталу, складніше стане не сплачувати податки з обороту, торгувати контрафактом, контрабандою та непотребом, ще і споживач може свої права з документом на руках зможе захищати якщо йому цей непотріб продадуть. Отже абсолютно не потрібна ініціатива для сірого та недобропорядного бізнесу, який в своїй зневазі до закону та людей наживає великі статки та руйнує нашу державу створюючи умови для розквиту найгіршого варіанту дикого капіталізму, де не має законів і все вирішують виключно гроші.
Але чи можна завадити непоганій урядовій ініціативі, за такими поганими мотивами? Звичайно ні.
Ось і йде створення казок, чуток та жахів про ніби то надзвичайну погану урядову ініціативу, спрямовану придушити бідний бізнес. І тут з'являються старі аргументи противників урядових ініціативи як понад 150 років тому. По-перше це дорого понад 10 млрд. грн. і це ніколи не окупиться, по-друге банкрутують десятки тисяч торговців, що ледь ледь зводять кінці з кінцями, це і технологічна недосконалість цих пристроїв та недостатнє покриття країни інтернетом, що буде заважати функціонуванню цих пристроїв, це і можливість банкрутства банків разом, з обіговими коштами підприємств, це і шахрайські схеми з картками споживачів, банки відмовляються адмініструвати POS-термінали з обігом грошових коштів менше 10 000 гривень на місяць, це і витрати на банківське обслуговування. Яке обов'язкове зросте, адже збільшення попиту обов'язково призведе до здорожченню. А державні служби тільки і чекають на прийняття цієї постанови, адже вони одразу затвердять своїм наказом величезні штрафи за це порушення і почнуть всіх штрафувати як їм заманеться. А головне це навіть ні те, як це скажеться на бізнесі якому зрозуміло стане дуже погано, а як це скажеться на збіднілих споживачах адже вони отримають зайві 2% витрат на товари та послуги та будуть повинні сплачувати величезні штрафи бізнесу.
Подивишся на цю аргументацію і лячно стає, що ж це в країні робиться? Але може нічого такого і не робиться?
Давайте розберемося з аргументацією противників урядової ініціативи.
Звідки взялись понад 10 мільярдів гривень витрат? В розрахунок взято 1 млн. 200 суб'єктів господарювання помножені на 10 тис. грн. (вартість витрат на 1 термінал). Сума 10 тис. грн. звичайно не мала але і не така щоб непосильна, навіть для невеличкого бізнесмену. Нас лякають, що збільшення попиту, приведе до здорожчення вартості таких пристроїв, але чи є для цього адекватні причини крім, того що наші бізнесмені мають практику встановлювати надзвичайно високі накрутки, (на певні промислові товари 300-400 % від ціни наприклад в Китаї). Термінали ми не виробляємо, а купуємо за кордоном, отже чим більші парті буде заказаних терміналів, тим більшу знижку отримує оптовий покупець терміналів. Звичайно він може не зменшити вартість терміналів в середині країни і навіть збільшити ціну не зважаючи на те, що сам купує дешевше, але ж це не питання до держави а питання до недобропорядного бізнесу. І єдино про, що у зв'язку з цим можна просити державу, це про посилення контролю за бізнесом який безпідставно завищує ціну, но саме цього і не хочуть противники Постанови. І до-речі звідки взялась сума 10 тис. грн.? Інтернет повний об'яв про продаж РOS-термінал в ціновому діапазоні 400-800 грн. (є дорожче але хто їх буде купувати?). Звичайно є ще і інші витрати, яких уряд нарахував не більше 5000 грн. Тобто маємо суму вдвічі меншу. Але і її потрібно буде сплатити не одразу, а протягом тривалого часу користування терміналом. Тобто навряд хтось з сучасних бізнесменів збанкрутує внаслідок того, що йому одразу буде потрібно сплатити 600 грн. та ще 4500 грн на протязі кількох років.
Тепер по кількості терміналів. Постанова розповсюджується на 0.3 млн суб'єктів господарювання які вже 0.2 млн терміналів. Навіть якщо вважати, що кожному з них потрібно 2-3 термінала (а це не так більшість з них мають лише 1 торговельну точку в якій 1 терміналу буде достатньо), сума зменшується ще вдвічі а можливо навіть в п'ятеро. При цьому маємо врахувати, що окрім витрат бізнес отримає, ще і прибуток від цієї ініціативи. Адже не секрет, що майже кожен українець має як мінімум одну банківську картку, ситуація коли грошей в кишені не має, а на картці є достатньо поширена, отже суб'єкт господарювання без терміналу втрачає потенційного клієнта та гроші. Питання відсутності покриття інтернетом, також не є таким, що не можна вирішити. Навіть, якщо зараз, ще є такі місця де покриття не має, але вони швидко скорочуються. Можливо і треба звернути на це увагу держави, але це не привід для блокування Постанови. Що стосується можливого банкрутства банків, то ніхто не забороняє бізнесу користуватися послугами державних банків за які поручителем є держава. Звичайно тут також є питання які потрібно обговорювати, але це також не привід вважати Постанову КМУ недоцільною. Шахрайські схеми з споживчими картками звичайно теж існують, але вірогідність, що гроші споживача будуть вкрадені прямо з кишені ніж з картки значно вища. Стосовно того, що банки відмовляються адмініструвати POS-термінали з обігом грошових коштів менше 10 000 гривень на місяць. По-перше противники не наводять, жодного офіційного документу від банків що підтверджує їх "досвід". По-друге, ви можете собі уявити бізнесмена який валом не продає товару на 10000 гривень в місяць? Бізнесмен це людина яка принаймні в результаті своєї діяльності має отримувати більше за мінімальну заробітну плату. Звичайно є банкрути які працюють навіть зі збитками, але це не нормальне явище. Тобто бізнесмен має заробити що найменше 3723 грн. для себе (при умові, що він не має жодного працівника) сплатити вартість оренди що найменше 1000 грн. Сплатити податки та інші виробничі витрати, що найменше на 1000грн. Отже маємо що найменше 5723 грн. які має отримати щонайменший бізнесмен в Україні. Але скільки потрібно на цінити на товарі, щоб з валу проданої продукції ну наприклад в 9000 грн. в місяць отримати 5723 грн. ? Що найменше 300%. Але наш бізнес плаче, каже, що він бідний і таких націнок не має, вимушений крутитись на 20-30%. Якщо цьому повірити то маємо суму валових мінімальних місячних продажів 19077 грн. Таким чином українському бізнесу слід, або визнати, що він отримує нічим не обґрунтовані над прибутки з націнкою на товарі 300-400% або, визнати, що проблема з обігом 10 000 гривень на місяць не є проблемою. Також дивною є страшилку відносно безпідставних перевірок бізнесу та великих штрафів. По-перше штрафів ще не має і вони також будуть оформлені державним нормативно правовим актом, який ми також будемо обговорювати. По-друге маємо Закон Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності який достатньо чітко визначає всі процедури нагляду. По-третє котрий рік поспіль маємо мораторій на перевірки бізнесу більшістю з державних органів.
Звичайно є багато питань і до банків і до процентних ставок і до якості їх послуг, є питання і до уряду. Але маємо визнати, проект урядової Постанови є абсолютно доцільним і штучно створені міфи навколо нього не витримують елементарної критики. Тобто шановні противники урядової Постанови заспокойтесь. Корови як доїлись так і будуть доїтись, кури як неслись так і будуть нестися, і ця Постанова Кабінету Міністрів України їм жодним чином не завадить.