(проведений  Всеукраїнською федерацією споживачів «Пульс», до складу якого на правах равнопрвного члена входить ГО "Новий день України")

 

Аналіз вищевказаного Закону проведений нашою організацією, не є повним, а містить лише, основні зауваження, ставлячи на меті звернути увагу, на недосконалість та декларативність його положень, і як наслідок необхідності прийняття нової редакції, що пов’яже існуючи декларації споживчих прав, з чіткими механізмами гарантуючими запобігання порушенням прав споживачів, їх відновлення у разі порушення, та реалізацію повноцінної  державної політики у сфері захисту прав споживачів у відповідності до міжнародних угод України.  

Закон України Про захист прав споживачів містить 5 розділів. 

До закону входять  «загальні положення», «права споживачів та їх захист», «громадські організації споживачів», «діяльність органів влади у сфері захисту прав споживачів» та «прикінцеві положення». 

З огляду  на цю структуру, можна побачити, що Закон має більш декларативний характер оскільки основним розділом є розділ, що декларує права, при цьому в законі на відміну від європейського законодавства майже не приділена увага «обов’язкам суб’єкта господарювання», а також конкретним механізмам вирішення споживчих спорів.  Ця декларативність підтверджується і змістом закону.

Загальні Положення складаються з 4 статей, таких як: визначення термінів (ст..1); сфера дії цього закону (Стаття 1-1 ); законодавство про захист прав споживачів(ст..2) ; міжнародні договори (ст. 3). 

Крім визначених у загальних положеннях статей, вважаємо що цей розділ має містити статті в яких мають бути визначені мета закону та основні принципи захисту прав споживачів, визначені  міжнародними договорами України та світовою споживчою спільнотою. Зокрема Резолюцією ООН 39/248 та угодою Про асоціацію  Україна – ЄС. 

 

Відсутність чіткого визначення низки використаних у законі термінів. Наприклад, не існує визначення терміну «розумний строк», «незалежна експертиза», «ремонт» тощо. Відсутнє також  поняття «гарантії» натомість є поняття «гарантійний строк», але це не тотожні поняття, що добре можна побачити порівнюючи термін «гарантія» в директиві ЄС 1999/44 та термін «гарантійний строк» у нашому Законі. 

начна частина нашої термінології або не відповідає європейській, або відрізняється від неї в суттєвих деталях. 

Відсутність термінів, що містяться в Європейському споживчому законодавстві, але відсутні в нашому законі. Наприклад до таких термінів слід віднести поняття «викривлення економічної поведінки споживачів», «кодекси поведінки», «ремонту» тощо. Особливо хочеться підкреслити, що в законі не має такого важливого терміну як «відповідність договору». Не зосереджуючись в цілому на всіх визначеннях цього терміну у відповідності до європейського законодавства, хочеться звернути на одну його суттєву позицію, це те, що будь яка невідповідність виявлена протягом 6 місяців з часу купівлі товару або послуги, вважається такою, що існувала на момент продажу. Це дуже важливо, особливо при розгляді у судах, або пред’явленні претензій  у зв’язку з виявленням недоліків у товарі на протязі нетривалого часу після купівлі, оскільки наші суди вимагають споживача наводити докази того, що в придбаному товарі недолік був, ще під час купівлі товару. 

Повністю невиправданим є внесення положення відносно якого дія Закону не розповсюджується на харчові продукти. Відповідно до європейських і світових практик, нормативно-правових актів, зокрема відповідно до резолюції ООН 39/248, сфера захисту прав споживачів охоплює всю номенклатуру товарів та послуг, що існують на ринку. Тому ця норма має бути вилучена з Закону. 

Відсутній конкретний перелік законодавчих актів та міжнародних договорів України, що регулюють сферу захисту прав споживачів. Розміщення повного переліку, нормативно-правових актів, що містять положення захисту прав споживачів, значне підвищить ефективність внесення відповідних змін у Закон України «Про захист прав споживачів»,  дозволить швидко усувати невідповідності різних законодавчих актів по всьому законодавчому ланцюгу.

Найбільший розділ охоплює 19 статей з 32 у Законі України «Про захист прав споживачів». До нього увійшли : стаття 4. Права та обов'язки споживачів,стаття 5. Захист прав споживачів, стаття 6. Право споживача на належну якість продукції, стаття 7. Гарантійні зобов'язання, стаття 8. Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості, стаття 9. Права споживача при придбанні товару належної якості, стаття 10. Права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг), стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, стаття 12. Права споживача в разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями, стаття 13. Право споживача у разі укладення договору на відстані, стаття 14. Право споживача на безпеку продукції (товарів, наслідки робіт), стаття 15. Право споживача на інформацію про продукцію, стаття 16. Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), стаття 17. Права споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування, стаття 18. Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача

стаття 19. Заборона нечесної підприємницької практики, стаття 20. Правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування, стаття 21. Порушення прав споживачів, стаття 22. Судовий захист прав споживачів, стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.

 

Основними претензіями до розділу є його декларативність, проголошені права в більшості випадків не мають  конкретних механізмів для реалізації,  також відсутня відповідальності за порушення  більшості з визначених  прав. 

Так до переліку прав за порушення яких (окрім окремих положень, що підпадають під ненадання інформації) не передбачає відповідальності зокрема можна віднести ст..11, 12,13 та 21. Також не передбачено жодної відповідальності за нечесну та агресивну підприємницьку практику, застосування несправедливих умов у договорах. Тобто вони заборонені, визнаються недійсними, подекуди передбачають покарання згідно з законодавством, але покарання законодавством не передбачено. Також це стосується значної частини прав за порушення яких передбачається відповідальність, але вони застосовуються лише до частини цих статей, в той час як права обумовлені в інших частинах цих статей ніяким чином не гарантуються. 

Згадка про захист прав споживачів в розділі другому, оманлива, оскільки під цим в Законі мається на увазі ні конкретні механізми та процедури  з захисту прав споживачів, а лише згадка про суд у ст.. 22, неповний перелік порушень прав споживачів у ст.. 21 за більшість з яких, як вже було відмічено вище взагалі не передбачена відповідальність (свобода волевиявлення, вибір, порушення принципу рівності сторін у договорі тощо), та декілька нелогічних як для цього розділу статей. 

Ці статті більше могли підійти для розділу «види торгівельних практик та  обов’язки суб’єктів господарювання» і до них можна віднести існуючі статті «ст.7 гарантійні зобов’язання», «ст. 16 відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції)», «ст. 19 заборона нечесної підприємницької практики», «ст. 20 правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування», доповнивши їх такими статтями з європейського законодавства як «особливості зобов’язань продавця фінансових послуг», «обов’язок продавця, виробника забезпечити відповідність продукції умовам договору», «особливості рекламних зобов’язань», «заборони на безпідставне використання екологічного та органічного маркування»  та іншими розділами відсутніми в українському законі та присутніми в європейському праві. Нажаль на теперішній час такого розділу в українському законі не існує. 

Крім загальних претензій озвучених вище вважаємо необхідним звернути увагу на деякі  з претензій до положень що містяться у цьому Розділі. 

В правах та обов'язках споживачів відсутня значна частина прав споживачів визначених світовою споживчою спільнотою та міжнародними договорами України. Зокрема відсутнє право на споживчу освіту, наявності ефективної процедури розгляду скарг, право на вибір, та право бути почутим органами державної влади та бізнесом при прийнятті рішень, що стосуються прав споживачів.

Відсутнє чітке визначення терміну «гарантія» (на відміну наприклад від директиви ЄС 1999/44). Так якщо спиратись на термін «гарантійний строк»  або на саму статтю «гарантійні зобов’язання» то з їх змісту не можна зробити висновок про можливість повернення грошей за товар з браком відповідності або з недоліками, що проявились під час експлуатації або можливості зменшення ціни. 

Не прописано хто саме має право видавати гарантію, не прописана  обов’язковість для продавця оформлення гарантії та відповідальності за її не оформлення. 

 Містить ряд умов, що не відповідають європейському законодавству, зокрема можливість видачі гарантії з строком менше 2 років(за винятком товарів  природа яких не передбачає такого тривалого використання).

В порушення вимог європейських директив не визначається зміст гарантії і основні пункти  щодо надання скарги, зокрема її тривалість і територіальне охоплення, так само як назву і адресу гаранта, тощо.

 

Головною претензією до статті  що регулює права споживачів у разі купівлі товару неналежної якості є застосований розділ прав споживачів в залежності від прояву так званих «недоліків» та «істотних недоліків». Такий поділ повністю суперечить європейській практиці, істотно обмежує  права споживачів та створює зайві бар’єри у міжнародній торгівлі. 

Вважаємо, що права споживачів в цій статті мають бути максимально наближені до директиви ЄС 1999/44, термін «істотний недолік» має бути або повністю скасований, або повністю змінити свій зміст для максимально наближення положенням директиви. 

 

Також відповідно до цієї статті українські споживачі майже позбавлені прав відносно товарів що були у використанні.

 

Не прописана відповідальність продавця у разі якщо недоліки в товарі проявились в наслідок не правильного встановлення, запуску продукції, або внаслідок дій споживача викликаними невірною інструкцією з встановлення. 

 

Не має передбаченого законом механізму для пропорційного зменшення ціни.

 

Не прописаний механізм відновлення втраченого документу, що підтверджує факт купівлі товару.

 

Відсутня відповідальність продавця за введення споживача в оману відносно його прав. 

 

Відсутні чіткі вимоги до договору на виконання робіт (надання послуг), питання відповідності договору та належним чином прописаних прав у разі браку відповідності. 

 

Не прописана відповідальність виконавця робіт та послуг за неналежне оформлення замовлення, з чітким визначенням параметрів замовленої роботи або послуги.

 

У разі придбання продукції  в кредит, істотним недоліком є відсутність чіткого визначення терміну кредитодавець та його відповідальності у разі порушення вимог ст.. 11 цього закону.

Ще більш  не конкретно, та  двозначно прописані права споживачів у разі, при укладенні договору поза офісними приміщеннями та на відстані. В багатьох європейських законах, це взагалі окремі розділи Законів, у нас це досить не великі статті, які як і більшість статей закону обмежуються непідкріпленими механізмами та відповідальністю декларацією споживчих прав.  

 

Одно з найголовніших  прав споживачів право на безпеку продукції, якому в європейському законодавстві часто приділяють цілі розділи законів, в нашому законі представлено невеличкою ст.14 яка до того ж була значно зменшена на протязі 2014-2015 року, коли звідти зникли заборони щодо виведення на ринок простроченої продукції, заборони к реалізації продукції не врегульованими нормативно-правовими актами (в європейській практиці для цього прописана ціла процедура, яка дозволяє в таких випадках спиратися на загальноєвропейське право, або інші визнані у світі нормативно-правові акти) у нас замість наближення закону до європейських просто викреслили цю норму. Вилучені норми про національний знак відповідності та багато інших норм яки гарантували українському споживачу більш високий рівень захисту.  Таким чином грубо порушені і Конституційні права споживачів, щодо не припустимості зменшення існуючого рівня прав та гарантій захисту, так і міжнародні вимоги до прав споживачів, які вимагають постійно підвищувати рівень захисту прав споживачів, не допускати його зниження, і стимулювати окремі держави до прийняття законодавчих актів, що гарантують споживачам більш високий рівень захисту ніж вимагають європейські директиви. 

 

Права споживачів на інформацію, є одним з постулатів Європейської споживчої політики, це право стоїть на одному рівні з правом на безпеку.  Ці права яки і без того, повною мірою не відповідали європейському праву, були істотно зменшено завдяки змінам у ст..15 та 23 внесеними у 2014-2015 році. Крім того з сфери дії закону виведена відповідальність за порушення закону про інформацію. Тепер в ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачена відповідальність тільки у випадках визначених ЗУ «Про електронну комерцію» але таки випадки там прямо не визначені, а сфера діяльності та характер закону, мають до споживачів лише відносне відношення, тим більш до прав споживачів визначених і без того істотно зменшеною статтею, що гарантує право на інформацію. 

 

Проблематика несправедливих умов в договорах та нечесної підприємницької практики в Україні, за яку не передбачено жодної відповідальності, крім можливості визнання їх не легітимності, посилюється відсутності чітко визначених процедур судового захисту. Якщо в європейській практиці чітко прописані процедури гарантованого державного або не державного захисту, виплат компенсацій, особливостей судового процесу при розгляді споживчих справ. На відміну від європейської практики, де суб’єкт господарювання має доказувати, що не порушував права споживачів, в Україні напроти - споживач вимушений доказувати, що його права були порушені. І це при тому, що по відношенню до бізнесу, споживач є найменш професійною, найменш обізнаною, та найменш фінансово спроможною стороною на ринку. Тобто і без того слабка позиція споживача на українському ринку, посилюються правовим та судовим безправ’ям. 

Судова практика в Україні за всі роки існування держави свідчить, що більшість судових рішень в Україні, майже 90 % приймаються не на користь споживача. Це ганьба для судової системи, існуючої системи державного захисту прав споживачів та держави в цілому. Рівень довіри споживачів до судової системи наглядно демонструє кількість судових позовів у справах захисту прав споживачів, які складають менше 1 % від загальної кількості скарг споживачів щодо їх порушення. Нажаль запропоновані МРЕТ зміни, щодо скасування права споживачів не сплачувати судовий збір, свідчить про те, що загальний напрямок державної політики спрямований не на покращення прав споживачів в Україні а на їх остаточне знищення.

 

Розділ містить дві статті це стаття 24. Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) та стаття 25. Права громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів). 

Незважаючи на те, що громадським організаціям споживачів, у відповідності до європейських норм виділено цілий розділ закону, на цьому подібність закінчується. Розділ повністю декларативний. В розділі відсутні будь яки механізми для діяльності організації, їх розвитку, а також можливості існування та фінансування їх діяльності. Більш того, в порушення норм закладених Конституцією та її міжнародними договорами України, ні держава сприяє громадським організаціям споживачів, а навпаки позбавлені будь яких ресурсів споживчі організації сприяють органам державної влади (п.5 ч.1 ст. 25). Звичайно, що європейські практики, які вимагають обов’язкового врахування думки споживчих організацій, та їх присутність при прийнятті будь яких рішень, будь яких органів державної влади відносно споживачів в діючому розділі також не враховано. 

Сфера діяльності  органів державної влади у сфері захисту прав споживачів зосереджена в основному не на вирішенні споживчих спорів, інформуванню споживачів та суб’єктів господарювання, підвищення їх обізнаності та освіти, а на контролюючий функції  та на накладанні штрафів (але навіть ця функція також не достатньо добре врегульована). 

Закон ніяким чином не регулює питання взаємодії органів державної влади між собою, між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Більш того, послідовна робота центрального органу державної влади у сфері захисту прав споживачів, на концентрацію в своїх руках всіх функцій з захисту прав споживачів, призвело до того, що досить прогресивна функція делегування певних функцій з захисту прав споживачів органам місцевого самоврядування так на справді і не запрацювала. За тиску з початку Держспоживстандарту, а потім і Держспоживінспекції,  а також не досконалості законодавчої бази регулюючої діяльність структурних підрозділів у сфері захисту прав споживачів при органах місцевого самоврядування, більшість таких підрозділів або взагалі не були створені або вимушені були припинити свою діяльність. 

Також вважаємо за необхідне підкреслити повну відсутність співпраці органів державної влади з громадськими об’єднаннями споживачів, та відсутність гарантовану державою підтримки їх діяльності та розвитку. Зайнята державними органами у сфері захисту прав споживачів по відношенню до споживчих організацій ідентична до відповідних структурних підрозділів при органах місцевого самоврядування та спрямоване на їх винищення. 

В українському законодавстві відсутній розділ, що регулюють порядок позасудового вирішення спорів, зокрема альтернативного (позасудового) вирішення спорів.  

В ЗУ «Про захист прав споживачів», не має, жодних розділів або посилань на інші нормативно правові акти, пов’язані з порушенням прав споживачів, механізмів захисту та відшкодування завданих недобросовісною рекламою або порушенням анті тютюнового законодавства, які також підпадають  під сферу діяльності державних органів у сфері захисту прав споживачів, та непрямо під питання омани, якості та безпеки обумовлені цим Законом.  Законом не врегульовані питання відповідальності суб’єктів господарювання, та основних принципів їх діяльності. Також закон взагалі не приділяє уваги питанням споживчої освіти, а питанням надання споживачам інформації, приділена лише поверхова увага.

Враховуючи вищенаведене споживчі організації України, та зокрема Всеукраїнська федерація споживачів «Пульс» наполягає на створенні повністю нової редакції ЗУ «Про захист прав споживачів» з обов’язковою участю та врахування думки споживчої громадськості. 

 

Член правління ГО "Новий день України"  А.І. Лига